Історична довідка
Броварськи́й райо́н — район у Київській області України. Районний центр — місто Бровари. Межує з Бориспільським та Вишгородським районами Київської області. На північному-сході — з Козелецьким районом Чернігівської області.
Район утворений у 1923 році, а реформований — у 2020-му.
1930 року функції районного центру перейшли до Димерки, яка перейменована у Велику Димерку.
У 1937 р. Бровари знову стали центром Броварського району.
У 2020 році внаслідок процесу децентралізації розпочалася реструктуризація району. До нього приєдналися Згурівська, Березанська та Баришівська громади,
Ще в середині першого тисячоліття нашої ери римські джерела називали історичні землі у трикутнику Київ-Чернігів-Переяслав початками Русі, всього східнослов’янського етносу. Понад тисячу років у пралісах Броварщини жило одне з найбільших давньослов’янських племен — сіверці.
Із ІХ ст. розпочалося посилення впливу київської княжої влади на сіверський люд Броварщини. За князя Володимира Великого по Десні, Остру, Трубежу будуються гради, де селяться «на прокорм» запрошені з інших країн «знатні мужі».
За подальшого часу (XI — XII ст.) відбувалося масове заселення краю монахами київських і переяславських монастирів.
Майже всі сучасні села постали із давньоруських поселень-градів — Княжичі, Бровари, Літки, Русанів, Світильня, Гоголів, Заворичі, Семиполки,
Рожни, Рожівка, Літочки, Свиноїди, Требухів, Погреби, Калита, Богданівка, Велика Димерка, Зазим’я, Рудня та ін.
У польських люстраціях 1616, 1620 та 1635 рр. зафіксовано всі назви сучасних населених пунктів.
Із початком Хмельниччини у Гоголеві, Броварах, Заворичах створювалися козацькі сотні, що в складі Київського полку брали участь у битві з литовським військом під Лоєвом. Після укладення Переяславської угоди броварські землі щедро роздавали російським воєводам і генералам: Трубецьким, Вольським, Девієрам, Кантакузеним, Лопухіним, Херасковим.
У 1786 р. було запроваджено кріпацтво і броварські землі перейшли до «казни» та до рук петербурзьких вельмож Хованських-Алфер’євих, Трепових. Водночас серед нашого народу жила непокора колонізаторам, віра у волю і незалежність. Перша половина XIX ст. пов’язана з іменем Тараса Шевченка, який уособлював незгасну віру в прийдешню волю. Великий поет бував у багатьох броварських селах. Його поеми «Катерина», «Сотник», «Княжна» мають броварську основу.
За періоду Української гетьманської держави броварські землі адміністративно належали до Київського полку, після остаточного поневолення України Російською імперією — до Київського намісництва, у 1807 — 1917 рр. — до Остерського повіту Чернігівської губернії. За постановою уряду Української Народної Республіки 1918 р. із введенням нового адміністративного поділу задніпровські землі на 20 верств від Києва ввійшли до складу Київщини.
У 30-х роках розпочалася суцільна колективізація району, що тривала до 1934 р. Так звані перегини у політиці регулювання земельних відносин на селі призвели до страшного лиха для українців — голодомору 1933 р.
Із початком Нацистсько-радянської війни у 1941 році Броварщина опинилась в епіцентрі подій. Із перших днів липня до 14 вересня 1941 р. у Броварах розміщувався штаб Південно-Західного фронту (командуючий — генерал армії М. П. Кирпонос), штаб Українського прикордонного округу, інші військові управління. Німецькі війська окупували район 19 вересня 1941 р. Рівно через два роки — 19 вересня 1943 року — район був визволений від німецько-нацистських окупантів частинами 38-ї армії Степового фронту.
За ратні подвиги у Другій світовій війні дев’ятеро наших земляків удостоєні високого звання – Героя Радянського Союзу.
У 1947 році – неврожай і черговий голод. Жителі району, щоб вижити, ходили до Києва і там вимінювали хліб, крупи, борошно. Молодь Броварщини брала активну участь у відбудові Києва.
На початку 50-х почали працювати торфопідприємства «Велике» і «Рожни», почали засаджувати сади та ліси, починає рентабельно працювати сільське господарство. В 50-ті роки збільшилось оснащеність сільськогосподарського виробництва технікою – вантажними автомобілями, комбайнами, тракторами. В середині 50-х років активно розвиваються колгоспи такі, як Красилівська артіль імені Жданова, Гоголівський колгосп «Червона Україна», Зазимське господарство "Шлях Іллічя", Требухівський завод імені Хрущова, Погребський колгосп імені Кірова, колгосп «Зоря», імені Сталіна, імені Андреєва.
У 60-ті в Броварському районі почалася реорганізація колективних господарств у радянські господарства (радгоспи). Із 27 колгоспів було утворено 24 радгоспи. Останні практично прирівнювались до підприємств по виробленню сільськогосподарської продукції, а селяни, що працювали на них – до робітників. Перехід до нової системи був зумовленим приміським положенням району: Києву потрібне було постійне постачання продуктів харчування, а їх заготівлю і закупівлю за твердими цінами найзручніше було здійснювати саме в радгоспах.
Природні умови та пристоличне розташування району визначали спеціалізацію сільського господарства по виробництву певної продукції. Ще у другій половині 50-х років було розроблено основи такої спеціалізації. За цими основними напрямками у рослинництві визначалося овочівництво та картоплярство, у тваринництві – виробництво молока.
Розвиток сільського господарства району зумовив створення у 70-ті роки потужних агропромислових підприємств. Радгосп-комбінат Калитянський, один з найбільших у Київській області та одним з чотирьох найбільших в галузі на Україні, птахофабрика «Київська», держплемзавод «Плосківський», агрокомбінат «Тепличний».
У 80-х роках, з початком перебудови, у сільському господарстві Броварського району впроваджуються і поширюються нові форми господарювання. Серед них – орендні (фермерські) господарства та сімейні підряди.
Говорячи про наслідки розвитку сільського господарства Броварського району за 60-80-ті роки можна констатувати, що сформувалася єдина районна сільськогосподарська система; господарства району займали одне з провідних місць у постачанні м. Києва продуктами овочівництва та тваринництва; серед радгоспів району виділились передові, що були відомі далеко за межами України.
За високі досягнення в галузі сільського господарства високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні Волоха Петро Феодосійович, Пильтяй Марія Захарівна, Дяченко Катерина Терентіївна.
У 2009 році голові правління ПАТ «Комбінат «Тепличний» Чернишенку Володимиру Іллічу Указом Президента України присвоєне звання Героя України з врученням Ордена Держави.
На сьогодні Броварщина – один із провідних районів столичної області. Славу його творять сотні, тисячі щирих і талановитих людей.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX, Верховна Рада України постановила утворити Броварський район
(з адміністративним центром у місті Бровари) у складі територій Баришівської селищної, Березанської міської, Броварської міської, Великодимерської селищної, Зазимської сільської, Згурівської селищної, Калинівської селищної, Калитянської селищної територіальних громад.
До Броварського району (адміністративний центр місто Бровари) входить
8 територіальних громад: Баришівська селищна, Березанська міська, Броварська міська, Великодимерська селищна, Зазимська сільська, Згурівська селищна, Калинівська селищна, Калитянська селищна.
У складі Броварського району: 2 міста обласного значення, 5 селищ міського типу та 118 сільських населених пунктів.
Загальна площа Броварського району становить 2 885,0 км²
(10,3 % від загальної площі Київської області). Найбільшу площу (26,4 % від загальної площі району) займає Згурівська селищна територіальна громада.
Згідно даних ГУ статистики у Київській області чисельність постійного населення Броварського району станом на 1 грудня 2021 року – 242 060 чол., що становило
13,5 % від чисельності населення Київської області.
Освітня галузь
В районі станом на 2022 рік надавалися освітні послуги дошкільними закладами освіти, закладами загальної середньої та позашкільної освіти, інклюзивно-ресурсними центрами.
Мережа дошкільних навчальних закладів району охоплювала 44 заклади дошкільної освіти комунальної форми власності, 8 відомчої та приватної власності, 39 навчально-виховних об’єднань (в них 11 структурних підрозділів, 3 філії).
На території Броварського району функціонували 66 закладів загальної середньої освіти комунальної форми власності.
Позашкільна освіта
Позашкільна освіта у Броварському районі представлена 16 закладами позашкільної освіти комунальної форми власності.
Заклади позашкільної освіти комунальної форми власності фінансуються з бюджетів територіальних громад.
Інклюзивна освіта
В Броварському районі функціонують 6 інклюзивно-ресурсних центри, на обліку в яких стоять 833 дитини.
Окупація та визволення
Броварщина вступила у війну з перших днів. Вже 24 та 28 лютого по чотирьох військових об’єктах району було завдано ракетного удару.
Окупаційні війська, рухаючись з Північного напрямку, планували захопити столицю. Шлях до неї лежав через Броварський район. Третього березня окупанти зайшли до села Перемога Баришівської громади Броварського району.
Селами пересувалася новітня техніка. Були помічені модернізовані танки, ВВС (важкі вогнеметні системи) «Буратіно», засоби радіолокаційної боротьби, зенітно-ракетні комплекси. Сотні одиниць ворожої техніки рухалися населеними пунктами району.
Із 125 населених пунктів Броварського району пошкоджень через обстріли та ракетні удари зазнали 45, бойові дії проходили у 33-х. Під окупацію потрапили 24 населені пункти трьох громад: Баришівської, Калитянської та Великодимерської. А саме: Калитянська громада – Бервиця, Заворичі, Мокрець, Баришівська громада – Рудницьке, Перемога, Лук'янівка, Великодимерська громада – Велика Димерка, Бобрик, Богданівка, Вільне, Гайове, Гребельки, Жердова, Залісся, Захарівка, Кулажинці, Михайлівка, Першотравневе, Підлісся, Плоске, Покровське, Світильня, Тарасівка, Шевченкове.
Через бойові дії від рук окупантів загинуло 175 мирних жителів – без урахування тих, хто пропав безвісти. Пошкоджено 3424 житлові будинки та господарські будівелі, 442 з яких повністю знищено. Зруйновано сім переправ та три автомобільні магістральні мости. Пошкоджено 17 закладів освіти. Знищено чи пошкоджено 70 виробничих підприємств та складських приміщень.
За час окупаціє організовано 19 гуманітарних коридорів, 5 з яких не спрацювали. 14-ма маршрутами вдалося евакуювати 14062 людини.
Руками окупантів повністю знищено два храми ( у селах Заворичі та Перемога). Пошкоджено 13 закладів культури. Зазнали руйнувань 10 медичних закладів.
31 березня Броварщину було звільнено. І нехай ворог, як кажуть, з усіх «прасок» розповідає, що це був «жест доброї волі», ми прекрасно знаємо - це не так. Сили оборони Броварського району дали гідну відсіч ворогові.
Наразі, постійно проводиться розмінування району та відновлення пошкодженої інфраструктури.