Вічна слава Герою!

Дата: 03.07.2023 13:49
Кількість переглядів: 293

                        Фото без опису

«Не плач, бо я вмирати не збираюсь!

Такий обов'язок країну захищати

Я буду жити, мила,  чуєш? Обіцяю,

Я так повинен, вас оберігати»

 

Тепер він для побратимів Янгол-охоронець: півтора роки тому загинув Юрій Лавровський

 

Наприкінці лютого 2022 року, захищаючи Україну від російських окупантів, загинув старший солдат окремого батальйону Сил ТрО Броварського району Юрій Володимирович Лавровський…

У дружини військовослужбовця, Олександри, на руці «тату» — птаха «Фенікс».

«Юрій дуже захоплювався міфологією. Одним із містичних символів, які йому подобалися — Дракон. Таке тату вибив собі на плечі. Себе ототожнював із Юрієм чи Георгієм Змієборцем, який бореться і перемагає Дракона чи Змія. Мені підбирав тату сам. Сказав — хай народжується постійно з попелу і буде тобі на все життя оберегом», — каже пані Олександра. На знак пам’яті про загибель Юрія Володимировича, рідна сестра пані Олександри подарувала їй ікону «Георгій Змієборець».

Олександра Володимирівна тепло згадує, як у 2003 році познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Працювала у Калинівці, дівчата-колеги по роботі пішли на танці, покликали з собою. Провести додому визвалися місцеві хлопці. Слова дотримали, вели себе чемно, як справжні джентльмени. Наступного дня прийшли, знову покликали на танці. Так і почали зустрічатися Юрій та Олександра, а менше, ніж через рік, побралися.

Юрій Володимирович закінчив КПІ за фахом інженер-зварювальник. Як згадує пані Олександра, мав велику пристрасть до металу. Металевий паркан, сходи у будинку з металу та багато інших конструкцій у домі зробив своїми руками. На одній з робіт працював інженером-технологом. Тож, коли потрапив до батальйону, позивний отримав відповідний — «Технолог».

Юрій та Олександра прожили разом майже 20 років. Виховали двох дітей — Нікіту та Амалію. Син вчився у медичному коледжі та швидко зрозумів, що його покликання — комп’ютерні технології. «Дуже схожий на батька, і зовні, і твердим характером: якщо щось вирішить, свого доб’ється», — каже пані Олександра. Амалія дуже полюбляє коней і тренується кататися верхи у місцевому кінному клубі.

У системі ТрО Юрій Володимирович опинився ще до початку повномасштабної війни. Брав участь у кількох вишколах та зборах. Як згадує пані Олександра, потрапивши до лав Сил територіальної оборони, дуже змінився: він буквально горів ідеєю захисту малої Батьківщини, постійно брав участь у заняттях та тренуваннях.

24 лютого 2022 року, виходячи з дому, Юрій Володимирович сказав дружині: «Заспокойся, я помирати не збираюся. Хто буде вас усіх захищати?». На жаль, сталося інакше. Наступного після початку повномасштабної війни дня, Герой загинув у бою між Броварами та Калинівкою…

Коли сталося непоправне, пані Олександра була у Броварах. Діти — у бабусі по мамі у Прилуках. На той час дороги між рідними перерізали російські окупанти. «Рідним та близьким спочатку не говорила про загибель Юрія. Хоча постійно питали про нього. Відповідала: «Захищає мене як Ангел-охоронець». Лише наприкінці березня, коли дісталася до мами, розповіла про горе. Діти й досі не можуть піти на кладовище до тата. Кажуть — психологічно важко, не можуть сприйняти те, що сталося», — каже пані Олександра. Її племінник, син сестри, щойно дізнавшись про загибель дядька, записався до морської піхоти.

«Хотілося б зібратися з усіма друзями та побратимами Юрія. На жаль, багато друзів розгубилися, забули про нього. Залишилися вірні. Хай усіх наших військових захищають Ангели-охоронці. Впевнена — Юра теж серед них і оберігає своїх побратимів», — говорить Олександра Володимирівна.

 — Не плач, бо я вмирати не збираюсь!

Такий обов'язок - країну захищати

Я буду жити, мила, чуєш? Обіцяю,

Я так повинен: вас оберігати.»

 

Слова останні з рідних вуст злітали,

Долоні терпкі обіймали рідний стан,

Якби ж тоді з тобою, рідний, знали,

Що то останній наш "роман."

 

«Роман», що довжиною у життя,

Таку любов вигадують поети,

Лиш спогади, до тебе вороття,

Лиш ці рядки, римовані в куплети.

 

Ти знаєш, як мені не вистачає

Блакитних твоїх, ніжних очей,

А я і досі тебе, любий, виглядаю

В безодні холодних, сірих ночей.

 

У пам'ять про коханого чоловіка, Захисника України, Лавровського Юрія Володимировича від дружини Олександри Володимирівни Лавровської.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень