Свічка пам’яті бринить сльозами…
Щороку, в четверту суботу листопада, вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами Голодомору 1932-33 років.
Це стало не випадковим явищем природного чи соціального походження. Масове фізичне знищення українців штучним голодом було свідомим терористичним актом комуністичної тоталітарної системи, тобто геноцидом.
Україна втратила мільйони своїх кращих синів та дочок – хліборобів, учених, творчу інтелігенцію. Цілеспрямовано було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Підірвано, але не знищено!
Голодомор – не історична давнина, а глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять і його очевидців, і сучасне покоління.
Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення нашої держави на власній землі.
Хай на столі кожного українця завжди буде хліб і до хліба. Дитинство нашої малечі буде ситим, мирним і щасливим, а наші люди завжди мають достаток.
Схилімо голови в скорботі за тими, хто загинув голодною смертю, став жертвою репресій тоталітарного режиму. Згадаємо всіх у спільній молитві та запалімо свічу пам’яті у власній оселі!
Адже кожен вогник у вікні – це вияв нашої скорботи, пам’яті і віри в майбутнє.
